Анна Довга, СЗСШ №12

Рейтинг:   / 112
ПлохоОтлично 

…Стояв морозний зимовий полудень. Усе місто аж сяяло. Усюди були вивішені жовно-блакитні прапори, українська символіка і навіть чарівниця-природа не забарилася і вкрила всі дерева міста білим інеєм, а головною прикрасою були очі людей, сповнені надії.

На Софійському майдані й прилеглих вулицях зібрався ледь не весь Київ, стояв гомін, крізь який пролунали, мов промінь світла в темній кімнаті, слова:

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили й за які умирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Після цих слів у людей перехопило подих: «Невже? Невже наші мрії нарешті здійснилися?» – і в тиші, що запала на якусь мить, здалеку пролунали оплески, які підхопив увесь майдан.

А нищечком за цим усім дійством з центральної апсиди Софійського собору спостерігала Марія Оранта з простягнутими до неба руками. За свої роки вона бачила багато злетів і падінь України та чула чимало доленосних промов. Та скільки наша країна бореться за соборність, стільки й Оранта молитиметься за людей і український народ.

Ідея єдності ніколи не полишала Україну. Щоправда, залежно від історичних обставин вона то ледь тліла, то раптово спалахувала з новою силою.

На з’їзді давньоруських князів у 1097р. в  Любечі постало питання: «Чому ми губимо Руську землю?». Ці слова ще не одне століття лунали у свідомості людей, з цими словами вони не раз приходили і до церкви, тож не дивно, що  саме образ Божої Матері став провідним і найпоширенішим у розписі давньоруських храмів, а саме образ Оранти з піднятими до неба руками. Цей жест можна пояснити біблійною історією про битву іудеїв з амаликітянами. Доки пророк Мойсей молився за свій народ з простягнутими до Бога руками, доти іудеї перемагали. Коли ж руки пророка опускалися, вороги перемагали.

По суті, уся історія України – це тернистий шлях до єдності – єдності територіальної і духовної. Справжньою вершиною соборницьких звершень українського народу став Акт злуки УНР і ЗУНР. Але до дійсної соборності було ще далеко, та, незважаючи на це, той день назавжди лишився в пам’яті українців. З 1999 року свято соборності стало офіційним державним святом. Прийняття цього указу було яскравим виявом торжества історичної справедливості, а на наші плечі лягла важка, але благородна місія її захисту. Тож ми маємо пам’ятати гіркий досвід минулих поколінь і будувати свою державу на засадах єдності й справедливості, бо, доки підняті руки Оранти, ми не маємо права опустити свої.

Дополнительная информация