В очікуванні дива
Рейтинг:
/ 14- Подробности
- Категория: 03.2015 (Майбутнє Чернігівщини в наших руках)
- Опубликовано 13.03.2015 16:31
- Автор: Яна Полулях, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, філологічний факультет
- Просмотров: 214
Ранок. На вулиці морозно і холодно. Зима в самому розпалі. Всі студенти збираються до університетів. Я – не виняток. Прийшовши на автобусну зупинку за п’ять хвилин до відправки автобуса, я раділа, що вже зовсім скоро займу місце в громадському транспорті і поїду на навчання. Але ж ні. Не судилося.
Чекала я маршрутку хвилин сорок, як не більше. Ось чому вони їздять не за розкладом? Хіба якщо маршрут починається з Киїнки, звичайнісінького села всього в двадцяти хвилинах від центру Чернігова, це означає, що можна не дотримуватися графіку і їздити як заманеться?
Через хтозна скільки часу я нарешті приїхала до університету. День виявився нікчемним. До того ж захворіла від того чекання на зупинці.
Ось взяти маршрутні таксі міста Чернігова: ходять за розкладом і досить таки часто. Постояв декілька хвилин на зупинці – і все: потрібний автобус вже біля твоїх ніг. На жаль, не все так легко із сільським транспортом. Найбільша його біда – недбалість. Не знаю я, куди дивляться всі ті великі начальники, але якось мерзнути на зупинці в очікування дива (тобто появи автобуса) – заняття не з приємних. Адже є стабільний усталений графік, за яким мають їздити маршрутки. Та складається таке відчуття, що надрукували його лише для забави.
Дехто говорить: «Ой! Та що вам там їхати до Чернігова! Двадцять хвилин лише». Абсолютно згодна. Але інколи буває настільки важко виїхати з села, що вже здається – швидше буде пішки.
Виходить, що водії автобусів і їх керманичі не розуміють того факту, що люди підлаштовуються під графік транспорту аби вчасно приїхати на роботу чи на навчання. І що з того виходить? Прийшовши на зупинку о 1030 (за сім хвилин до маршруту!), виявляється, що автобус поїхав вже п’ять хвилин тому. Виникає запитання до пана водія: «Ось куди ж Ви так поспішали?!».
До того ж, з деяких сіл Чернігівщини можна виїхати лише два-три рази на день до міста. Хіба ж там живуть не такі самі люди і не з такими самими потребами, як і у місті? Хіба вони не в праві їздити до рідного Чернігова, насолоджуватися його гостинністю і спокоєм, блукати самотніми тихими вуличками з ароматною кавою в руках і заздрити міським жителям, спостерігаючи за постійним рухом громадського транспорту (ПОСТІЙНИМ, а не з сорока-хвилинними перервами!) тоді, коли забажають?! Невже стародавній Чернігів не в змозі попіклуватися по свої мальовничі околиці? Звичайно ж в змозі. В такому разі, люди, що проживають в місті мали б змогу частіше приїздити в село: чи то відвідати родичів, чи то лишень відпочити від насиченого міського життя у сяйві раннього сонця.
Яким би чудовим містом не був сам по собі Чернігів, без білобоких хат, квітучих садів, золотокосих нив і душевного спокою села він буде не повним, не справжнім.
Цей зв'язок міста з селом має існувати. А одним з найпримітивніших способів його підтримувати є власне транспорт. Адже якщо маршрути з сіл Чернігівщини до міста будуть постійні і стабільні, а не хаотичні, люди почнуть довіряти розкладу рейсів і підлаштовувати під них свої плани, аби нікуди не запізнитися. А головне – більше не доведеться мерзнути на зупинці в очікуванні дива (тобто появи автобуса).
Цей недолік з громадським транспортом варто усунути в найближчому майбутньому. Навіть звичайні ділові переговори з перевізником можуть покращити ситуацію. Не варто забувати про віддалені куточки рідної Чернігівщини, адже це наша маленька батьківщина, добробут якої цілком і повністю в наших руках.
P. S. Можу гарантувати, що під моїми словами підпишеться понад тисяча мешканців села Киїнка.