Учитель майбутнього моїми очима (Карпенко Ольга, СЗСШ №12 м. Чернігова)
- Подробности
- Категория: 03.2013
- Опубликовано 23.02.2013 17:28
- Автор: Карпенко Ольга
- Просмотров: 2471
Старий дідок в окулярах, що сидить за столом, перевіряючи зошити, чи комп’ютерна програма, що дозволяє навчатися, не виходячи з дому?
У наш час, коли комп’ютери знаходять все більше застосування в усіх сферах людської діяльності, це питання набуває все більшої актуальності. Звичайно, нові технології покращують наше життя, але я вважаю, що працювати з дітьми мають не машини, а люди, сповнені любові до своєї справи.
У першу чергу вчитель має навчити дитину любити навчання, прищепити любов до праці та жагу до нових знань. Жодна машина не здатна зробити цього, оскільки викликати певні почуття та емоції може тільки той, хто сам є їх джерелом. Без сумніву, пам’ять комп’ютера набагато більша, ніж у будь-якої людини, але, на мою думку, для дитини набагато важливіше відчувати підтримку у хвилини зневіри у власних можливостях.
Але, на жаль, навіть цього не достатньо для того, щоб стати хорошим учителем, тим, хто має навчати майбутнє покоління. Я думаю, що вчитель майбутнього має слідкувати за молодіжними тенденціями, мати гарне почуття гумору та по-справжньому любити свою роботу. Це саме ті якості, яких так часто бракує вчителям, і відсутність яких найчастіше спричиняє непорозуміння між учнями та їх наставниками.
Дуже часто «старше покоління» педагогів намагається нав’язати дітям ті цінності, яким навчали їх, скажімо, сорок років тому.Можливо, життя раніше було більш моральним, але спроба виховати сучасну людину за старими принципами не призведе ні до чого, окрім «випадання» людини із суспільного життя й інших проблем, спричинених тим, що те , до чого готували дитину в школі, не відповідає тим вимогам, які висуває реальне життя, яке щодня змінюється.
Учитель має розуміти, що в школі життя він також учень.Учитель має пристосуватися до нових умов, щоб бути ближчим до учнів і подолати так званий « розрив поколінь». Коли вчитель є другом для учня,тоді навчання стає більш продуктивним, оскільки учень докладає більше зусиль, йому важливо не підвести свого наставника, не завдавати йому прикрощів.
Гадаю, кожен учень погодиться, що приємно працювати з тим вчителем, який має гарне почуття гумору. Адже навіть неприємна ситуація, з якої посміялися, вже не здається такою поганою. До того ж, сміх – це потужний засіб виправлення людських вад. Навряд чи «читання моралі» зможе присоромити учня, навпаки, це лише буде роздратовувати його. А ось дотепний жарт, по-перше, ніколи не образить, а, по-друге, точно змусить учня замислитися над своєю поведінкою. До того ж, учитель, який вміє пожартувати, видається не «беземоційною енциклопедією», а звичайною людиною, що робить його ближчим до учнів.
І останнє, що безумовно є важливим у будь-якій професії: робота має справді подобатися. На жаль, останнім часом прослідковується така тенденція: абітурієнти, яким не вдалося вступити до омріяного вишу, йдуть вчитися до педуніверситету, де вимоги часто не дуже високі. При цьому деякі з них зовсім не люблять дітей і морально не готові працювати з ними. Коли робота не приносить задоволення, це відчувають всі. Тим паче діти. Їх важко обдурити. Короткозорість приходить з роками: ми перестаємо помічати очевидні речі, а діти відчувають все. І байдужість лжевчителів може сильно травмувати дитячу душу. Тому дуже хочеться, щоб в майбутньому вчителями ставали лише ті, хто справді вважає це своїм покликанням.
Вчитель – одна з найскладніших і найбільш необхідних професій. Науковець і письменник, кухар і модельєр, архітектор та інженер – всі вони – результат копіткої праці викладачів. Саме тому вимоги до людей цієї професії мають бути високими, адже саме вони закладають перші цеглинки у будівлі нашого майбутнього. І головне завдання кожного з них – стати учневі другом, створити сприятливу навчальну атмосферу та прищепити дітям прагнення здобувати нові знання.