Мекшун Сергій, Інститут історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського

Рейтинг:   / 160
ПлохоОтлично 

В дитинстві моєю головною проблемою було те, що я міг запізнитися на свій улюблений мультфільм. Я дуже засмучувався з цього приводу. Проте зараз я розумію, що  причина була в мені. Я не міг правильно розподілити свій час. Не розумів коли треба гратися з солдатиками, коли з друзями і коли починається той мультфільм. В дитинстві я не слідкував за часом.

Потім я почав розуміти, що життя швидкоплинне. Необхідно ставити перед собою цілі та завдання. Я вважав, що  треба спочатку закінчити школу, отримати  гарну освіту і потім високооплачувану роботу. Крок за кроком я почав втілювати в реальність свій план -  закінчив школу, зараз навчаюся в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка, але «невпевнений», що по закінченню його отримаю гідне робоче місце. Перспектива отримати роботу в школі в Талалаївському районі  із заробітною платнею 1000 гривень мене не радує. За такі кошти ні сім’ю не прогодуєш, ні себе. Тому проблему працевлаштування я виділяю як найголовнішу для студентів.

В 2009 році на перший курс Інституту історії поступило більше 200 студентів. Задаю собі питання «Навіщо нашій державі стільки істориків тільки в одному Чернігові»? І це в той час, коли в Україні не вистачає слюсарів, будівельників, електриків і т.д.  В нашій країні функціонує близько 800 ВУЗів, тоді як у Франції і Італії до 100. Сміх і гріх. В Європі освітні заклади оцінюють за трьома критеріями. За високим викладацьким складом, за рівнем знань студентів і за наявністю умов та засобів для навчання. Більшістю викладачів у своєму навчальному закладі я більш-менш задоволений, а от умовами в яких приходиться навчатись не дуже. Я народився в Незалежній Україні, але прочитавши всі записи на партах Ви зможете зазирнути до СРСР. Правда крім «матюків» з тої епохи нічого не залишилось. На стелю в аудиторіях моторошно дивитись. Хоч би нічого не впало на голову. Ремонти спочатку проводять на кафедрах. Може колись і до аудиторій дійде час.

Всі ми знаємо, що риба гниє з голови. Тобто, щоб змінити ситуацію в українській освіті необхідна влада, яка буде цього хотіти і має конкретний план дій. Просто скоротити в декілька разів кількість ВУЗів замало. Необхідно закупити нове обладнання, відремонтувати капітально аудиторії і випустити нові підручники. Але найголовніше держава має зрозуміти, що вона хоче. Щоб дипломовані юристи торгували на базарах, а діти олігархів навчалися за кордоном? Треба збудувати «Гарвард» в Україні. Розумні молоді спеціалісти необхідні кожній державі. І розкидатися ними ми не маємо права. Молодий громадянин повинен бути впевнений, що його знання є цінними і вони потрібні країні.

Отже, косметичний ремонт це лише гарна занавіска. Якщо ми ставимо ціль, щоб  українська освіта стала нарівні з європейською, то треба  підвищувати стандарти.  Стандарти в усьому.  В оплаті праці викладачів, в їхній кваліфікації, в умовах де проходить навчальний процес і т.д. Зрештою необхідно підвищити і  рівень абітурієнтів. 140 балів з профільного предмету мати замало. Ніхто з нас не хотів би потрапити під скальпель до хірурга, який має такий бал. Тому до реформування освіти в Україні треба підходити з «холодною головою».  Перед початком будівництва великого дому необхідно зробити генеральний план. В якому потрібно врахувати як інтереси держави так і інтереси студентів і викладачів. Впевнений, що мої думки співпадають з думками студентів нашого університету.

Дополнительная информация