День Соборності

Рейтинг:   / 7
ПлохоОтлично 

За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні кордони, свободу й гідність, ніколи не спокушався на чужі землі, не прагнув підкорити інших, не нав'язував їм своєї волі. Він завжди жадав миру, злагоди й братерства. Це кредо втілив безсмертний Кобзар, що бачив майбутнє України як велике об'єднання слов'ян, федерацію окремих незалежних республік із столицею у Києві:

              Щоб усі слов'яни стали
              Добрими братами,
              І синами сонця правди...

Ідеями свободи і єдності пронизані, здається, усі твори геніального поета. Та це й не дивно, враховуючи, що революційність Тарас Шевченко черпав з української історії. Він любив Україну й українців безмежно, але не сліпо і міг гнівно закинути відступникам-землякам:

              Славних прадідів великих
              Правнуки погані

Він міг з відчаєм вдарити у дзвони Слова:

              О люди! Люди небораки!
              Нащо здалися вам царі?
              Нащо здалися вам псарі?
              Ви ж таки люди, не собаки!

Двадцяте століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.

Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об'єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу.Тоді у неділю 21 січня 1990 року, в Україні відбулася величезна подія, коли близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з'єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Цей «живий ланцюг» був одним з наймасштабніших у світовій історії ,та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.

То ж візьмемося міцніше за руки, як у тому «живому ланцюзі», й доведемо усьому світові, що:

              Наша дума, наша пісня
              Не вмре, не загине.
              От де, люди, наша слава,
              Слава України!

Дополнительная информация