Галина Савенко, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка

Рейтинг:   / 15
ПлохоОтлично 

Широке гілля обіймає пам’ятник з багатьма шарами потрісканої і обшарпаної фарби, що наслоювалися тут мирними роками. Я стою перед величавим обеліском невідомому солдату. Такі пам’ятники є в кожному місті, містечку, селі, при дорогах, на кладовищах, порослі деревами, доглянуті, або занедбані й забуті.

Я прийшла сюди, бо ні до кого було більше йти: в селі Лопатні, Ріпкинського району вже немає живих ветеранів, які справді воювали у Велику Вітчизняну війну, як і в багатьох селах Чернігівщини, мало їх лишилося і в містечках. Вони пройшли через весь біль, страх та страждання війни і тепер забрали все з собою.

Не знаю, чи розкаже  мені сумний нерухомий солдат про долі тих, чиї прізвища витіснені на кам’яних плитах. Можливо, він, як і мій покійний прадід, що пройшов війну від початку до кінця з болем в серці мовить: «Що ж розказувати, коли не було там нічого хорошого».

Я приходжу сюди подякувати за життя тим, хто віддано склав голови в цій штучно створеній жорстокій війні. Але солдат, що схилив голову над могилою загиблим братам, не чує мене. Та може й добре, що він не чує і не бачить? Адже тоді він не почує досліджень, не прочитає книжок і не побачить документальних фільмів, про те, що Сталін і Гітлер за допомогою війни вирішували свої психологічні проблеми, страхи і комплекси. Не дізнається солдат, що саме Сталін, за якого він віддано йшов у бій, цілеспрямовано послав на смерть мільйони людей, аби за рахунок пролитої крові стати визволителем Європи від фашизму. Добре, що не побачить він, як прийдешні покоління в соціальних мережах обливають брудом тих, кому повинні завдячувати життям, носять свастику, займаються вандалізмом…

Біль величезним дзвоном лунає в душі: мільйони солдат воювали за Батьківщину, поклали свої голови за світле майбутнє, за мирне життя нових поколінь. Так думали вони, але не ті, хто використовував невинних людей у своїх цілях…

Добре, що цей нерухомий солдат сховався тут в шумі соснових гілок від світу, в якому вже майже не лишилось нічого святого, світу, де брудними черевиками втоптують в багно героїв і підіймають на п’єдестали зрадників. Може, добре, що він не бачить цього всього, бо скільки ж болю принесло це «світле майбутнє» скаліченим війною долям тих, хто лишився живими.

Я не знаю, що краще: забуття чи така пам’ять і така вдяка. Але я рада, що вічне полум’я на Болдиній горі досі славить тих, хто йшов на смерть заради щастя, миру і справедливості. Я рада, що туди приносять квіти і вклоняються із щирою вдячністю, а не лише знаходять місце, де було б зручно посидіти попити пива, або приносять вінки заради галочки. Світ змінюється і боляче дивитися, як нові покоління, що, мабуть, це і добре, не можуть уявити масштабність горя, принесеного війною, та через це ж і не цінують великий подвиг свого народу. Але щира вдячність – це ж чудове почуття! Ми повинні пам’ятати не для того, щоб переживати весь той біль, весь страх і ненависть. Ми повинні пам’ятати, щоб душі наші сповнювала вдячність! Вдячність за життя своє тим, хто лежить в цих безіменних могилах, тим, хто пройшов війну і повернувся, але вже пішов з цього світу, тим, хто ще живий і вдягає свої медалі на дев’яте травня. Ми повинні бути вдячними їм, бо заслужили вони це дорогою ціною.

Та я знаю, точно знаю, що навіть якби невідомий солдат почув і побачив цей світ зараз, він сказав би лише одне: «Головне, що немає війни, головне, що над вами чисте і мирне небо…»

Дополнительная информация