Ольга Соя, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка

Рейтинг:   / 34
ПлохоОтлично 

Війни закінчуються, а пам’ять вічна. Назавжди в наших серцях залишиться історія полеглих за наше життя, за наш добробут. Війни не минають безслідно. Ще довго хвилюватимуть всіх нас голоси полеглих і живих.

Цього року Чернігів святкуватиме річницю, а саме 70 років, з часу визволення міста від німецько-фашистських окупантів. В пам’яті чернігівців навічно закарбувались ті страшні дні, коли на нашій землі хазяйнували німецькі загарбники: грабували, катували, палили… В руїнах лежав 51 населений пункт області, в тому числі й стародавній Чернігів.

Особливо для мене, слово “війна” завжди є страшним явищем про ті складні часи. Коли я дивлюсь історичні фільми про Велику Вітчизняну війну(“На войне как на войне”, “В августе 44-го”), завжди з острахом спостерігаю за всіма подіями та вчинками, і дякую Бога, що в наш час такого немає.

Ще з розповіді мого прадідуся, який теж приймав безпосередню участь у захисті нашої землі, я добре пам’ятаю його тремтячий голос при згадці тих жахливих подій. Як важко було радянським воїнам кожну ніч і кожен день майже без відпочинку наносити удар за ударом по фашистським військам та оборонятися від наполегливих атак ворогів.

Багато солдатів захищали нашу Вітчизну та трагічно загинули виконуючи свій обов’язок. Один з них це Василь Васильович Адаменко – учасник Великої Вітчизняної війни, помічник командира взвода. В рукопашній схватці за оволодіння першої траншеї взвод під його командуванням знищив до 20 солдат і офіцерів-ворогів, відбив контратаку роти гітлерівців.  Всі радянські солдати боролися і вірили в перемогу. Через деякий час це і справді сталося – наші війська розгромили ворогів і вони вимушені були здати свої позиції.

У вірші Максима Рильського, “Моєму краєві”, поет передав всі переживання. Читаючи його, в моїй уяві постають ті страшні та важкі роки. З рядків вірша нас заполоняє та ненависть до німецько-фашистських загарбників, та лютість, яка притаманна людям у боротьбі за свій край, своє життя та життя нашого народу:

Чи знаєш ти, о краю мій,
Що кожною сльозою
Ти випікаєш слід страшний,
Що в гроб візьму з собою?

Чи знаєш ти, о краю мій,
Що всі убиті діти
Волають у душі моїй:
Убивцям відплатити!

Чи знаєш ти, о краю мій,
Що тьма твоєї ночі
У день весняно-голубий
Мені кривавить очі?

Так хай же я згнию — цвісти
Тобі, мій рідний краю!
Чи чуєш ти, чи знаєш ти? —
І голос: чую! знаю!

Всі письменники не могли приховати свого болю і жалю до народу, саме це їх спонукало писати про війну, адже як каже письменник-фронтовик Борис Васильєв: “О войне писать легче, чем не писать о ней”. Я дуже пишаюся сміливістю та наполегливістю радянських воїнів. Завжди з гордістю та повагою згадую ГРАНДІОЗНУ ПЕРЕМОГУ над ворогами в часи Великої Вітчизняної війни.

Вічна пам’ять героям, які загинули в боях за Вітчизну!

Дополнительная информация