Бережи й новий Чернігів
Рейтинг:
/ 11- Подробности
- Категория: 03.2015 (Майбутнє Чернігівщини в наших руках)
- Опубликовано 01.03.2015 19:50
- Автор: Віра Курико, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, філологічний факультет
- Просмотров: 273
Бережи й новий Чернігів
Якщо ти щиро відчув Чернігів, ти вже не зможеш його не любить. Ніяк. Старезний, сивий Чернігів, до якого хочеться вертатися, хочеться вслухатися в його рухи, скрипи, важкі подихи. Хочеться думати про нього, шукати нове в нім, не згубити в своїй пам’яті старого.
Чернігів – куточок історії, куточок старовини, героїчного духу. У цьому місті навіть дихається інакше, відчуваєш себе інакше, дух захоплює, вглядаючись у його ветхі будиночки,балкони,дахи, вікна, церкви, будови. Потріскані, старезні будови, які чомусь так сором’язливо, мало кому кидаються в очі. Лише б одне змінити йому, цьому місту, щоб зовсім розцвів – людей. Бо губимо місто саме ми, губимо своєю байдужістю.
Коли чую від когось, що в Чернігові нема нічого особливо – подих перехоплює від обурення. Не розумію і тих, хто вважає місто не гарним. Аякже! А чи то хто придивлявся, які трапляються у місті будиночки, як вони побудовані, які балкон мають, які різьблення на них?Тільки потріскані, тільки сиплеться фарба, камінь, побіл. І ніхто не візьметься за них, бо люди ми такі. Бо моя хата з краю – нічого не знаю.
Чернігів справді має дуже велику кількість будиночків від яких віє старовиною, віє загадковістю. Багато хто їх помічав, багато хто проходить кожен день поруч, багато хто в них живе.
Зазвичай перший поверх таких будиночків виглядають не погано. Все пофарбовано, побілено, підправлено, де щось відкололося – замінили. Чому? Бо там лаштують зазвичай магазин, а то й три, ще й усі різні: хто косметику продає, хто ліки, хто одяг. І кожен собі і побілить, і пофарбує, підлатає, як його серденько бажає, але все це в чітких межах свого магазину. Той магазин плитку положить, той під дерево обладнає, той залишить як було, тільки колір змінить. І страшне глянути на той дім тоді. Зверху сиплеться все, фарба потріскалася на вищих ярусах, зате на першому поверху шматок синій, шматок червоний, все блискає, все миготить. А якщо на першому поверсі є лише один магазин, і займає він не увесь поверх, а лише йог маленьку частинку, то взагалі дивитися бридко. Ремонт здійснюється чітко в обсязі магазину. Тільки не знать для чого. Щоб виділити, щоб увагу привернути чи як?
Яскравий приклад – аптека по вул. Щорса навпроти магазину «Магія світла». Старенький будиночок блідо-рожево кольору, деяку його частинку займає аптека. Спочатку була лише вивіска і сходи. І добре. А потім поклали на стіну камінь, рівно в рубежах магазину. В очі кидається постійно тепер – жах і несмак.
Мабуть, багато хто помічав два чудові будинки поряд зупинки «вул. Гетьмана Полуботка». Забудова цієї вулиці частково історична і ці дві будови так прегарно там розташувалися. До того ж вони симетричні, що робить їх ще більш цікавими. Своєрідні близнюки. Але знаєте, ото такі близнюки, як часто в мелодрамах. Роз’єднали їх у дитинстві, і вони ніби все життя і поруч були, але ніяк не дізнаються, що брати вони чи може сестри.
Той що ближче до парку, що носить номери №13\18, той увесь пофарбований, увесь відремонтований. Йому не потрібно було нічого добудовувати, він усе мав, і тому лише піддався легкому шліфуванню і тепер величається, здіймається, ходи тільки та милуйся. А чому так сталося? Бо його всиновила якась велика організація, чи, точніше, банк.
Іншому «близнюку» пощастило менше. Його всиновили не ті. Точніше не всього його, а лише невеличку частинку будови №22\28 . І звичайна картина для міста – перший поверх гарненько прикрашений, зверху ж сиплеться все, оббивається стінка, ледь тримається пречудовий балкон, різьблення(здається на камені), все важчає дах. Ну що ж, усе, як у серіалах – кому вже яка доля випаде.
Але ж можливо, хоч частково врятувати красу тим будинків. Маленькими, повільними крочками можна додавати Чернігову краси і естетичності. Якби всі ці власники магазинів не поскупилися фарби і дофарбували увесь будинок, що займають. Це не так вже й важко, адже більшість їх двоповерхові, як наприклад по вул. Серьожникова. Це ж в інтересах і ваших. Тільки уявити, що всі власники магазинів потурбувалися про орендоване приміщення повністю, домовилися у виборі оформлення з сусідніми власника, як би одразу змінився вигляд міста. Домовитися з людьми, які живуть в цих будівлях, залучитися їх допомогою. Позаяк хочеться жити в красивому місті, хочеться бачити його гарним кожен день, адже Чернігів – теж домівка. Велика домівка.
Дуже прикро, що архітектура Чернігова губиться, втрачається, меркне. Останнім часом стало вона нагадувати театральну сцену. Усе – декорації: кольорові, яскраві, цікаві. Позаду них – обдертий камінь, цегла, полуплена фарба.
Спереду музичне училище ім. Л. Ревуцького теж прикрашене, пофарбовано світло-жовтим кольором, але ж позаду зовсім інший колір, облуплена фарба тощо. Так само і Чернігівська ОДА з іншого боку просто не упізнається. За будинок лікарів Полторацьких усе сперечаються, усе хочуть музей там зробить, відремонтувати… а він усе стоїть зовсім один, самотній, чекає знову добрих людей. І мало-помалу валиться. Раніш архітектурні пам’ятки не доживали до нашого часу через страшні війни, бої, а тепер через недбальство і байдужість. Ніби й цінуємо ми те, що маємо, але не бережемо те, що ще не стало гордістю міста. Можливо саме через нас і не стане.
Це так часто прибирають люди – увесь непотріб у шафу ховають. Для того щоб змінити Чернігів поки хоч ззовні, треба змінити людей із середини.
Тепер щодо компонентів краси ще хочеться додати. Смітники в Чернігові. Ніби вони і є, а сміття все одно не там де треба.
От йдеш ти по парку, розглядаєш квіточки, дерева, пташок, білочок, стаканчики пластикові, пакетики з під якоїсь продукції, паперові коробочки. І хто винен в цьому? Ми винні! Потрібно вміти нести відповідальність колективно – наше місто, отже і вина наша.
Смітники все ж мають встановлювати таки мають відповідні інстанції. Чим більше – тим краще. Біля кожного стовпа має бути смітник, на кожнісінькому повороті. Всюди. Їх має бути так багато, щоб було соромно кинуть десь хоч обгортку.
Але виходить така ситуація, що після важко дня ти прогулюєшся вздовж Алеї героїв, вздовж площі. Там же, на площі, ти бачиш кавовий автомат. Ти думаєш, що от візьмеш кави, чи гарячого шоколаду собі, підеш вниз, в бік РАЦСу, Червоного мосту.
От ти вже йдеш, ти розслаблений, п’єш каву, насолоджуєшся містом. Нарешті відпочиваєш. Коли ти підходиш до кафе-кондитерської «Золотий ключик», помічаєш смітник, але в стаканчику ще є трохи напою. Ти собі йдеш далі, думаючи, що викинеш його потім, за кілька метрів. Але…
Але ти вже майже підходиш до РАЦСу, смітників на горизонті досі не видно. Кава закінчилася давно, ти вже мнеш той стаканчик, згинаєш його, кладеш в кишеню, потім дістаєш назад, бо він таки вологий від напою ще.
Нарешті вже пройшовши Червоний міст, підійшовши до магазинів, ти викидаєш той, проклятий тобою, стаканчик. І добре, якщо ти свідома людина, якщо ти доніс його, стаканчик цей лихий, до самого смітника. А якщо ні? А якщо ти ще поки не зрозумів, що місто теж твій дім і смітити в ньому не можна.
Повторюся ще раз, смітників має бути так багато, щоб соромно було кинуть на землю навіть маленький шматочок паперу. Але таких вуличок, на яких не зустрінеш смітника, у місті повно.
Щоб змінити Чернігів варто змінити все ж нас. Можливо потрібні соціальні реклами, оголошення, бесіди, можливо просто час. Можливо самі колись зрозуміємо, що живемо воістину в славетному місті. Можливо зрозуміємо, що це частинка нашої історії, славнозвісної, героїчної. Місто духовної культури. Тут бо дихається по-іншому, тут морально зцілюєшся. Тільки дбати потрібно не лише про історичні місця, варто берегти й інші будинки, створювати осередки культури, духовні місця. Адже час мине, і мине швидко. Не хочеться, щоб у далекому майбутньому, говорили лише про стародавній Чернігів, а час , на який припало наше з вами життя тут, називали лихим періодом історії міста. Нехай про Чернігів кожного століття говорять з повагою і пошаною, говорять всюди про місто, яке не можливо не любити.