День Перемоги

Рейтинг:   / 1010
ПлохоОтлично 

Подвиг Великої Вітчизняної війни - це кров і піт воїнів - фронтовиків, підпільників і партизанів, безсонна чотирирічна вахта трудівників тилу.

У жодній з попередніх війн не було такого масового героїзму, таких небачених в історії подвигів ратної доблесті й саможертовності в Ім'я Батьківщини.

Це подвиг, що тривав 1418 днів і ночей. І лише ветерани пам'ятають страшні картини боїв, що починалися на тих місцях, де нині колосяться ниви, буяють квіти, дзвенить пташиний спів.

Засинаючи в суботу 21 червня 1941 року, люди, як завжди, мріяли про наступний недільний день. Але на світанку 22 червня на міста й села посипалися бомби.

Розпочалася війна. Страшна, затяжна, кривава, яка за своїми масштабами не мала собі рівних в історії людства.

І піднялися всі – від малого до великого – на фронті і в тилу, на заході і сході, на півночі і на півдні Батьківщини.

Відгриміли останні залпи війни. На землі запанувала тиша. Та цей світлий день мирного життя було здобуто дуже дорогою ціною.

Мій прадідусь – учасник Великої Вітчизняної війни, й для мене ця тема є дуже близькою, адже змалку я звикла чути історії про подвиги Героїв, їхнє життя та, на жаль, про страшні картини бою, що назавжди закарбувалися у дідовій пам’яті. У дитинстві, я ще не розуміла, наскільки масштабною та значущою є ця подія. Та з  роками приходило більш глибоке усвідомлення, якими страшними були ці дні, ночі, години… А скільки людей залишили свої сім’ї й пішли на фронт, скільки з них подивилося в очі смерті. Матері відривали від свого серця синів, дружини – чоловіків, діти – батьків, і їхній біль, – то були не сльози на очах, не безсонні ночі, це крик серця. Справжній біль, то була «роздерта» й «палаюча» душа, яку вже, крім часу, ніщо не могло врятувати.

Думка про те, що ті дні постануть з минулого, сколихнуть всю країну й відберуть той жаданий спокій, ніколи не закрадалася в мене. Але майже рік тому, мої очі вперше побачили справжній бій. Ні, не в кіно, а наживо…

Я бачила, як проводжають хлопців на війну. Деякі з них ще зовсім молоді, трохи старші за мене, а поряд з ними й сивочолі чоловіки, які мають великий життєвий досвід, а тепер ще й уміння тримати зброю в руках, та якою ціною вони здобули його.

«Україна втратила свого Героя…» такі заголовки новин затуманюють свідомість, і серце крається. Розумієш, ми втратили одного з нас, нашого Брата, відданого захисника.

Та я ще ніколи не бачила такої єдності народу. Діти малюють, готують подарунки, пишуть листи – усе тільки для спільної мети, аби підтримати солдатів. Старенька бабуся віддає останню копійку на допомогу воїнам. Багато людей приходять у волонтерські центри й допомагають, адже підтримка справді потрібна. І я сама теж не залишаюся у стороні.

По вулицях міст майорять жовто-блакитні прапори, часто зустрічаєш українську символіку. Можливо, ти й не можеш допомогти силою, але бажаєш хоч би якось підтримати.

І в котрий раз світ дізнається про те, хто такі українці – єдиний, вільний й незламний народ!

Та ми ж і є отим народом нездоланним,
Оспіваним у тисячах пісень,
Що за свободу і за рідну матір
Буде боротися безперестанно кожен день.

Поглянь у небо! Що ти бачиш?
Усі ці зорі – то відбиток душ,
Людей, які віддали все, що мали,
Пішли проти пекельного вогню чимдуж.

Вогню, що нам вдалося загасити
Вже майже сотню літ тому,
Та повернувся він з новим бажанням жити,
Заполонити кожного в пітьму.

Він уособлює усе: і страх,і біль, і жаль,
І очі мамині, які умить затулять
Гарячі сльози, чисті, мов кришталь –
Подумає: «Вже більше нічого втрачать… »

Мала дитина з небом розмовляє
Чекає тата, рідного Героя…
І як сказати, що його уже немає?..
Лишилась тільки зброя…

Але ми сильні – витримаєм все!
Ніщо надію й віру не здолає!
Хай вітер хмари понесе,
Й дощем хай землю умиває.

І прийде час – настане Мир
І в серці спокій запанує,
А поки ми маємо орієнтир,
І наша єдність той вогонь вгамує!

Дополнительная информация