Назар Соломаха, гімназія №31
Рейтинг:
/ 2- Подробности
- Категория: 01.2015 (Соборність)
- Опубликовано 21.01.2015 21:16
- Автор: Назар Соломаха
- Просмотров: 96
Вірю, що наша держава буде єдиною і соборною
Подія, що об‘єднала українську націю, подія, яка створила єдину державу. Це - День Соборності України. Але причини цієї події більш глибокі, ніж здається на перший погляд. І, безперечно, щоб зрозуміти всю важливість цього дня, треба загадати про Проголошення незалежності Української Народної Республіки 22 січня 1918 року та про бій під Крутами 29 січня 1918 року.
Проголошення Незалежності УНР 22 січня 1918 року.
Цього дня Українська Центральна Рада видала універсал, яким утверджувалася незалежність Української Народної Республіки. Важкий початок нелегкої історії становлення державності України у ХХ ст. Під впливом Першої світової війни, яка ще вирувала, спонукаючи поневолені імперіями народи до самовизначення, та реальної загрози експансії більшовицької Росії, українці починають боротись за свободу.
Молода УНР щиро сподівалася на партнерські відносини з усіма своїми сусідами, та, навіть з «червоною» Росією. І хоча на словах російська сторона визнала незалежність України, все ж таки вони робили все для того, щоб послабити і знищити її.
17 грудня 1917 року більшовицька Рада Народних Комісарів РРФСР передала Українській Центральній Раді «Маніфест до українського народу» з ультимативними вимогами до Української Ради. Авторами документу були більшовицькі вожді Володимир Ленін та Лев Троцький. У маніфесті було поставлено 4 вимоги до Центральної Ради:
1. Відмовитися від дезорганізації фронту;
2. Не пропускати через терени України козачі формування з фронту на Дон;
3. Дозволити пройти «червоним» військам на Південний фронт;
4. Припинити роззброєння червоноармійців і радянських полків.
При неприйнятті цих вимог Українським Урядом, Рада народних комісарів Росії оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні». Звісно, оскільки УНР була незалежною державою і втручання в її внутрішньополітичне життя було неприйнятним, то погодитися на такий ультиматум означало б відмовитися від вікових прагнень українців створити власну незалежну державу. Саме в цей час в українців і розвіюються останні ілюзії щодо так званої демократичної і миролюбної Росії. У цій складній ситуації керівник Українського Уряду Володимир Винниченко направив до Москви ноту, в якій відхилив нахабні вимоги більшовиків. А 22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Ці дві події, фактично, були використані більшовиками як приводи для розгортання військової агресії проти України.
Бій під Крутами 29 січня 1918 року.
1918 рік. Ситуація критична. Харківська, Полтавська, Катеринославська губернії опинилися під окупаційною владою більшовиків. Починається підготовка наступу червоних на Київ. Центральна Рада в скрутному становищі. Добре озброєні та навчені більшовицькі війська наступають двома групами: по напрямку Курськ-Бахмач-Київ і - вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ.
Збройні Сили УНР мають у своєму підпорядкуванні невеликі українізовані частини колишньої російської армії, нашвидкуруч сформовані добровольчі підрозділи, яких можна назвати опорою Українських Збройних Сил, вільне козацтво та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України.
Відчайдушні бої розпочалися за станцію Бахмач 24–27 січня 1918 року. Але, не зважаючи на запеклий опір, українські війська змушені були відійти до залізничної станції Крути, що колись знаходилася поблизу Ніжина. Ця станція була стратегічно важливою. Адже вона відкривала прямий залізничний шлях на Київ.
29 січня 1918 року (16 січня за старим стилем). Цей день можна назвати переломним в історії нашої держави. Це був день, коли українці продемонстрували світові, що за своє право жити вільно «на своїй єдиній Богом даній землі» вони готові боротися до останньої краплі крові.
Під Крутами українська сторона мала близько 500 – 600 вояків, серед яких більшість складали київські студенти та козаки. На озброєнні у них знаходилось 16 кулеметів і один бронепоїзд з гарматами. Проти захисників України виступило майже 6 тис червоноармійців і матросів армії Муравйова. Тобто, співвідношення сил виглядало, як один до десяти на користь агресора.
Ворог вимагав від українських вояків без бою скласти зброю. Але наші хлопці відмовились, вирішивши, що краще загинуть, ніж зрадять свою Батьківщину.
Наступ червоних розпочався вранці 29 січня. Матроси та солдати, зважаючи на очевидну кількісну перевагу, вважали, що українці розбіжаться вже після перших пострілів. Але цього не сталося. Українські воїни мужньо заходилися тримати оборону, відбиваючи атаки ворога одну за іншою. Проте, сили були нерівними. Вже під пізній вечір командир першого куреня першої юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького А.Гончаренко дає наказ своїй студентській сотні відступати, а трохи пізніше і всім військам, які захищали станцію Крути.
В бої під Крутами героїчно загинули 250 юнаків і 10 старшин. Близько тридцяти студентів, які не зорієнтувалися, куди відступати, пішли на світло станції Крути, де їх червоні полонили і наступного дня по-звірячому мордували і, врешті, стратили.
Згодом тіла героїв були урочисто перепоховані на Аскольдовій могилі у Києві. В пам'ять про це великий український поет Павло Тичина тоді написав вірш-реквієм «Памяті тридцяти».
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Українські бійці загинули, захищаючи свою Бітьківщину. Вони знали, що цю битву їм не виграти. Але, як і 300 хоробрих спартанців в бою проти персів, вони продемонстрували всьому українському народу приклад про те, як треба любити свою Батьківщину і захищати її. У юнаків був вибір: зрадити і залишитися живими, чи вмерти за Україну і назавжди в пам’яті народній бути героями. Вони обрали друге. Полігши в бою вони довели, що український народ не зламати, довели, що Україна буде жити вічно.
І в такі часи, як зараз, ми маємо не забувати їх. В часи, коли українська державність знову є під загрозою, ми повинні рівнятися на тих хлопців. Історики в майбутньому напишуть і про сьогоднішніх «героїв Крут» - героїв-кіборгів, які нині захищають нашу Україну.
Проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року
Українська революція на Наддніпрянській Україні вплинула й на українців західної України. На уламках Австро-Угорської імперії українці 19 жовтня 1918 року проголосили про створення Західноукраїнської Народної Республіки, яка, природно, не уявляла своє майбутнє без своїх братів зі сходу. То ж населення ЗУНР від самого свого початку прагнуло до об’єднання з Українською Народною Республікою в єдину державу.
Акт Злуки приурочили до визначної дати – проголошення Центральною Радою IV Універсалу, тобто – 22 січня 1919 року.
В цей день у Києві зібралися всі відомі учасники української політичної арени: Лев Бачинський, Лонгин Цегельский, Володимир Вінниченко, тощо. Також зібралося все вище духовенство України. Столиця була прикрашена жовто-блакитними кольорами. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський. Згодом Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про бажання ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Всі учасники заходу відповіли довгими оплесками. Професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Підписи під ним поставили голова Директорії Володимир Винниченко та її члени — Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко та Федір Швець.
Після цього був проведений молебень за український народ і єдину Українську Державу. Наступного дня 23 січня прийняття Акта Соборності було одноголосно ухвалено Трудовим Конгресом.
На момент об'єднання, офіційними територіями ЗУНР була Галичина, Буковина та Закарпаття. А УНР формально контролювала Лівобережну України. В УНР проживало майже 30 мільйонів чоловік, у ЗУНР — близько 5—6 мільйонів. І хоча об’єднання українських земель у рамках об'єднаної держави проіснувало усього приблизно півроку, це був справжній прояв єдності української нації, яка спромоглася довести світові, що здатна сама будувати свою державність.
Живий ланцюг 21 січня 1990 року.
Ось він, початок нової української історії, момент, коли люди не дивлячись на страх перед радянською владою і КДБ, взяли один одного за руки. Навіть зараз достеменно невідома кількість учасників акції – найпоширеніша цифра – 3 мільйона людей. «Живий ланцю» - це символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування першої української революції. Ця подія довела, що люди не забули ні бій під Крутами, ні День Злуки. Народ лише хотів нової України, єдиної, вільної, європейської. Люди хотіли жити в Україні, як суверенній державі, а не в Українській РСР. Через рік вони здобудуть незалежність…
І ось сьогодні, через 97 років після героїчного бою під Крутами та 25 років після «Живого ланцюга», перед українцями знову постала необхідність доводити світові, і самим собі, що ми маємо право на державність. Перед тимчасово окупований росіянами Кримом, перед братами-українцями Донбасу, які зараз страждають у горнилі війн, ми повинні пригадати славний подвиг Героїв Крут і зробити все залежне від нас, щоб захистити свою державу від підступного ворога. І я вірю, що український народ переможе, вірю, що наша держава буде єдиною і соборною. Слава Україні!