Черниговский студенческий портал Cтудент жил, студент жив, Студент будет жить

«Не бере»

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 14.04.2014 09:27

Автор: Іван Шевченко, ЧНТУ, пр-133

Просмотров: 343

Можна роками говорити банальні речі про екологію, але людство вже має імунітет до таких розмов. Нас не «бере» ніякий психологічний фільм про сміття, жахливчики про рак та картинки з легенями померлої від паління людини. Ба навіть зараз читачеві не спливає на думці нічого відразливого. Все буденно. Нібито просто почистити зуби вранці.

Мій фатальний план-мінімум:

1.    Можна зняти короткометражний фільм і показати його школярам.
То й що? Невже дітлахи одним фантиком від цукерки «Му-Му» врятують Чернігівщину, яка робить передостанній подих перед тим як остаточно пірнути у шар сміття?

2.    Флешмоб замовляти будемо? Хлопці та дівчата проспівають, потанцюють та вдягнуться в костюми дерев. Про це напишуть місцеві газети, запис набере з десяток лайків у соціальній мережі, а на наступний день прибиральниця знову буде лаятися через невихованість сучасників та сміття від святкування «Дня Чистоти».

3.    Суботник? Благородно. Приберемо на цьому тижні, щоб зустрітися рівно через рік на цьому ж місці і зібрати вдвічі більше пластику та недопалків. Романтика…

4.    Ініціюємо прийняття нових законів. Помітингуємо. Ратифікуємо. Продовжимо його ігнорувати, як і всі інші.

5.    Зберемо круглий стіл з питань «Бла-бла-бла … Екологія…. Бла-бла-бла…. Чернігів»? Ще напишемо декілька статей напівнаукового характеру, оберемо переможця, а потім хтось вийде на перекур та знову не попаде недопалком до смітника.

Всі кажуть, що треба починати з себе. Хто вже почав?

Врятуймо планету разом!

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 14.04.2014 09:21

Автор: Оксана Коваленко, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, філологічний факультет

Просмотров: 794

Ми повинні врятувати весь світ,
Інакше не врятується ні один із нас...
Моріс Стронг,
Генеральний секретар конференції ООН
з навколишнього середовища і розвитку
(Ріо-де-Жанейро, 1992)

Усі ми діти однієї планети. Усіх нас об’єднує спільне бажання: бути здоровими та мирно жити у затишку та достатку. Наша Земля, як справжня турботлива матінка, забезпечує нас усім необхідним. Але часто ми легковажно ставимося до її дарунків та забуваємо про те, що земні ресурси вичерпні і невідомо, чи залишиться що-небудь нашим нащадкам.

Дійсно, своїми необдуманими та вкрай егоїстичними діями і недбайливим ставленням до навколишнього середовища людство створює величезну небезпеку. От і виникає новітній парадокс: сучасні люди нібито ж озброєні глибокими знаннями, новітніми технологіями та технічними досягненнями, але ризик глобальних катастроф невпинно зростає. Куди не поглянь: усе просить порятунку. Забруднена атмосфера, виснажені та забруднені поверхневі і підземні води, порушення рельєфу, забруднення та ерозія ґрунтів, скорочення видової різноманітності рослин та тварин – це лише невеликий перелік екологічних проблем, вплив яких на собі гостро відчуває наша домівка-Земля. Із таким страшним набором „хвороб” їй недовго залишається існувати, отже загроза реальна і діяти потрібно негайно.

Якщо вже сталося так, що саме людина є винною у такому жалюгідному стані нашої планети, то тільки їй одній і може бути під силу виправити стан речей на краще. Зрозуміло, що неможливо змінити усе за секунду, але саме гуртом і саме зараз потрібно братися за порятунок того, що ще можна врятувати. Звісно, багато чого залежить від екологічної політики на державному рівні. Необхідним є впровадження механізмів Кіотського протоколу, який є прийнятим 1997 року і має на меті обмеження викиду в атмосферу парникових газів, а також достатня підтримка державами заходів, які спрямовані на поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.
Та окрім того, на мою думку, кожна людина має почати з себе і зробити перший крок заради порятунку Землі. Адже ще зі школи ми пам’ятаємо слова Маленького Принца із роману Екзюпері: „Прокинувся – приведи до ладу і свою планету”. Тобто, піклування про навколишнє середовище має бути закладеним ще з дитинства, навіть думки дитини вже з пелюшок мають бути „екологічно чистими” =). Доречно переймати досвід розвинутих країн та вже з дитячого садочка привчати дітей до роздільного збору сміття. І в такому разі через якісь пару десятків років ми матимемо покоління, для якого навіть думка про викидання обгортки з-під цукерки просто на землю прирівнюватиметься до злочину.

Безумовно, разом із вихованням дітей слід бути уважним і до своїх звичок. Наприклад, як приємно гуляти вулицями рідного Чернігова після весняних суботників, коли прибрано сміття та пофарбовано паркани та гойдалки! У той же час приємно має бути і долучатися до таких суботників та надалі підтримувати місто чистим, тоді нам справді буде чим пишатися. Ще одним суттєвим фактором, який може ефективно допомогти у боротьбі за покращення екології, є корисна звичка їздити на велосипеді. Адже цей зручний транспортний засіб не лише залишає повітря чистим від вихлопних газів, але й допомагає його власникові залишатися у чудовій фізичній формі.

Отже, збереження навколишнього середовища – справа рук кожного із нас. Саме від наших сьогоднішніх вчинків залежить, чи дістануться природні багатства нашим нащадкам. І правильно співає про нашу Землю неперевершений гурт „Океан Ельзи”: „З нею навіть холод не такий, із нею, тільки з нею я живий!”

Экология? Не, не слышал

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 14.04.2014 09:17

Автор: Лариса Тесленок, ЧНТУ, Зср - 082

Просмотров: 288

За абсурдным заголовком прячется тонкая дилемма чистоты. Не мы её поставили, но нам её решать. Ходят слухи (а я им не верю), что современная молодёжь умеет только ломать и портить. Кто-то хочет сказать, что поколение «одногодок независимости» за 20 с небольшим лет загадили природу. А Вы, Судья, не находите ли это клеветой? Не нужно спускать всех собак на современников. Нас воспитало последнее поколение молодёжи из советского пространства. А сегодня они говорят, что в их время было чище…

Я, как человек, который не мусорит на улице, вышла на субботник и отдала свой долг природе. Да, эти пластиковые отходы бросил другой человек, но я сочла за честь их отправить по назначению. Мне не приятно, что бумажка, упавшая возле урны, считается выброшенной. В баскетболе почему-то ведь не засчитывают очко, если мяч покрутился по кольцу и не попал в сетку.

Можно сочинять дифирамбы о природе, но как это повлияет на реальность? Для себя я сделала вывод: не словом, а делом!

Встретимся на следующем субботнике! Спасибо.

Інша сторона Чернігова

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 13.04.2014 14:59

Автор: Олена Старченко, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, фізико-математичний факультет

Просмотров: 281

Збережи майбутнє!

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 13.04.2014 14:27

Автор: Лілія Рябус, ЧНПУ імені Т.Г.Шевенка, філологічний факультет

Просмотров: 354

    В озонову дірку подивився янгол:
— Господи, скажи їм, щоб вони схаменулись!
Л. Костенко

Всі ми знаємо, що люди — діти природи. Ми з неї виходимо і линемо до неї у визначений час. Земля — наша колиска, наш дім, наше минуле і наша сучасність. А майбутнє залежить від того, як ми живемо, як ми думаємо, чи в гармонії ми з навколишньою природою, і чи ми відчуваємо себе частинкою її. Ми не задумуємося над екологічною проблемою. Хіба коли часто болить голова і в лікарні тобі скажуть про збільшену щитовидну залозу. Це все звичайно від радіації з Чорнобильської АЕС. Якби це була вся проблема нашої Чернігівщини. Щоб відчути складну екологічну ситуацію непотрібно читати статистики або дізнаватися якісь факти. Лише поспостерігайте за природою, наприклад, зимою, коли горобці злітаються, щоб поживитися пшоном з домашньою птицею. Пам'ятаю раніше вони прилітали сотнями, а тепер від сили п'ятдесят штук нараховую. Колись мені прадідусь розказував про дрохв, які жили в нашій місцевості. А я жодного не бачила! Головна причина цього — осушування боліт. Навіть річка протікала через наше село — Жеведюха. В честь якої названо моє село —Жеведь. Дідусь розказував, що колись по ній плавали судна, а на її місці зараз росте вільха моторошно...

Людина плюндрує природу, а оскільки вона частина природи, то і себе. Як можна нищити тих самих дрохв, а лебеді? Які прекрасні лебеді, близько семи років назад, прилетіли на моє озеро. Вісім білих красенів і один чорний, як ніч із зорями в очах. А якась людина по-звірячому розстріляла їх з човна. Не дарма говорять, що духовний Чорнобиль давно вже почався, а ми ще тільки його боїмось.

Чим славиться наша Чернігівщина? Звичайно, своїми лісами і полями. А подивіться навкруги: у кожному селі є своя пилорами, а інколи і декілька. Ліси випилюють, а на їх місце нічого не садять! Про передноворічний сезон—я взагалі мовчу. А які красуні косулі у нас, поки що, водяться. Коли засніжено вони пасуться на полях. А де їм знаходити їжу, коли кругом розорюють землю? Воно призводить до ерозії ґрунтів. Власники земель обробляють землю хімікатами, від них забруднюються підземні води. У нашому селі нема жодного колодязя з придатною питною водою.

Можливо, я не повністю розкрила дане питання, але на прикладі свого села хочу показати проблеми нашої Чернігівщини, України. Адже наш край споріднений не лише культурою, менталітетом, а й проблемами. І ми повинні визнати, що самі винні у цьому. Тому перед тим як "тикати" пальцем один на одного краще запитаймо себе: "А що я зробила для покращення ситуації в регіоні, чи переконала когось у своїй правоті".

О скільки у природи немудро -мудрих літер!
О скільки у людини невміння прочитать.
                                                        П. Г.  Тичина

Захистимо!

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 11.04.2014 22:16

Автор: Тетяна Степа, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, фізико-математичний факультет

Просмотров: 286

Світало… Десна. Я сюди приходжу, коли на душі неспокійно, і коли щастя ллється з неї, щоб поділитись з усім світом. Цей мій прихисток. Скрізь обрії дерев розсіювався колір ранкової зорі. Здавалось, починається нове оновлене з самого початку життя. Промінь ледь торкнувся води, і на живих хвилях річки заграло срібло. В моїй душі відбувалось щось надприроднє, саме так, торжество охопило всю мою сутність, захотілось парити над водою, і я в ту мить пожалкувала, що у мене немає крил.  

Раптом мій погляд сковзнув вправо на берег річки… мені стало зле, не вистачало повітря, немов би вирвали у мене часточку душі, вранішню радість… Сміття… воно було крізь… це неможливо описати… я опустилась  зі світу мрій, надій в реальне життя.

Вирубана нікому не потрібна лоза, яку почавили, потрощили під ногами… Чиясь «розумна» голова, мабуть і не одна, палила траву, внаслідок цього жахіття подекуди стояли обпалені дерева, без кори, а значить, без надії до нового життя… Адже добре знаємо, що палячи траву, згорає родючий ґрунт, і потрібні роки на його відновлення. На придеснянських лугах своя екосистема, свій всесвіт, в норах живуть ласки,  тхори, в землі зимують різноманітні комахи, жуки… Їх нема, вони знищені. Знищені життя. Що ж нам поганого зробила природа, щоб з нею ось так? Вона нам дала життя, без неї ми ніхто…ми просто приречені… і ми своїми руками їй віддячуємо сміттєзвалищами, викидами в повітря, брудними ріками,  знищеною флорою і фауною. І після цього хіба можна нас називати «Homo sapiens», тобто розумними людьми. Чому б не знайти інвестора, та не побудувати сміттєпереробний завод на Масанах – бо це ж просто жах, це рана на нашій землі. Може досить вирубувати дерева в парках, біля Десни, а скидами стічних вод в Стрижень, в Десну зайнялись би професіонали. Природа жива, вона пов’язана з нами не тільки фізично, а і на більш тонкому рівні. Руйнуючи її , ми руйнуємо себе, своїх майбутніх дітей.

Якщо бодай одна людина задумається після цих слів, це означатиме, що я врятувала може дерево, а може птаха, а може більше…

Задумаємось…

Хто, якщо не я?

Подробности

Категория: 04.2014

Опубликовано 11.04.2014 22:10

Автор: Сергій Мекшун, ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, Інститут історії

Просмотров: 284

В наш час кожного дня трапляється  безліч проблем, які ми не в змозі відразу вирішити. Тим паче, коли ти живеш в Україні. Політичні протиріччя настільки міцно в’їлися в  наше повсякденне життя, що ми просто не бачимо більше нічого.

Поки депутати чубляться – життя минає. Кожного дня  ми працюємо на роботі, наші діти навчаються в школах, а на вихідних ми традиційно проводимо час на дивані, слідкуючи по телевізору за останніми новинами. Як правило, нічого хорошого там не показують. То один когось побив, то інший щось вкрав. Коло негативних емоцій по ТБ ніколи не закінчується. Проблема, якщо на неї довго дивитися, сама по собі не вирішиться. Одного дня мені вдалося вибратися з цього пекла.

Три роки тому мені в університеті запропонували взяти участь в екологічному проекті. Студенти, громадські організації та прості чернігівці вийшли в суботній ранок в парк Ялівщина, що б  прибирати сміття. Я був вражений кількістю пляшок, які валялися біля річки стрижень. Незважаючи на те, що в Чернігові мала заробітна плата, наші громадяни кожного року десятки тисяч гривень витрачають на алкоголь. І хай би це було тільки їхньою власною проблемою, але ж вони після кожного такого пікніка залишають своє сміття на тому ж місці де і випивали. І отут їхня проблема стає проблемою місцевою. Більше сотню мішків сміття я назбирав разом зі своєю групою. За ті чотири години, які я провів в Ялівщині, я зрозумів, що свиня у моєї бабусі в селі – це просто не культурна тварина. А справжні свині знаходяться в місті.

Після того я своїм знайомим завжди кажу: «кожного разу коли ти не викидаєш сміття до смітника, а залишаєш його там де їв, не забувай хрюкати». Життя швидко плинне і проблеми ніколи не закінчаться, але як проживемо ми це життя залежить від кожного із нас. Тож давайте наведемо спочатку порядок в нашій оселі і від цього Україна стане кращою.