Учитель майбутнього моїми очима (Милько Ярослава, Чернігівський обласний педагогічний ліцей для обдарованої сільської молоді)
Рейтинг:
/ 5- Подробности
- Категория: 03.2013
- Опубликовано 28.02.2013 19:59
- Автор: Милько Ярослава
- Просмотров: 866
Життя складне, повне несподіванок та сюрпризів. Іноді буває важко прийняти правильне рішення в розв’язку непростої, здавалось, безвихідної ситуаціїї. Багатьом людям притаманно помилятися, але, може, якби ми прагнули краще пізнати світ, уміли вправно використовувати свої знання, то жити б стало простіше. Сучасна система освіти цілком підтримує бажання дітей навчатися, чого вам ще треба, але ж у цьому безмежному світі науки так складно самому знайти правильний шлях, який у майбутньому приведе тебе до успіху та перемог. На мою думку, такими «поводирями» в цю таємничість та загадковість є вчителі.
Учитель – це не просто професія чи захоплення. Учитель – це покликання дарувати дітям знання, допомагати їм у складних життєвих ситуаціях. Це людина, яка безкорисливо віддає частиночку свого серця дітям, намагається зрозуміти та підтримати всіх, хто потребує цього. Я вважаю, що професія вчителя - одна із найскладніших, тому що він має навчити дітей приймати правильні рішення в житті, уникати помилок, котрі так легко зробити в наш час. На кожному кроці нас очікує вибір, від котрого залежить наше майбутнє. Саме школа, ліцей чи технікум, а потім інститут готують нас до дорослого й самостійного життя. Тому, цінуйте вчительську працю, бо вона свята, а її плоди обов’язково знадобляться нам у житті.
Учитель майбутнього, в першу чергу, асоціюється в мене з моєю першою вчителькою. Кращого вчителя ніж вона я не уявляю. Її безцінні поради я запам’ятала на все життя...
Я пам’ятаю перший наш дзвінок,
Ваш погляд ніжний, лагідну усмішку,
Ми боязко робили перший крок,
На Вас дивились-в нас тремтіли ніжки.
А Ви стояли в сяйві цього дня,
В руках букети бережно тримали,
Перед очима пропливло усе життя...
Це ж Ви колись, ще зовсім молодою,
Обрали нелегкий, тернистий шлях,
І ним ішли з своєю дітворою,
Яка росла в блакитних тих очах.
Спочатку дитсадок відкрив Вам двері,
І в посмішках щасливих кожен день,
Росло майбутнє в добрій атмосфері
Від ваших казок,віршів і пісень.
А потім школа-царство знань багате,
Покликало у свій буремний світ,
Проте буденний день для Вас,як свято,
Незгодам всім казали Ви «привіт»!
Ви розуміли, як ніхто, дітей,
Завжди в біді їм руку подавали,
Таких, як ви, немає на Землі людей,
Ви всіх любили, всім допомагали.
Ми йшли разом в шкільний предивний світ,
Такий новий, усім не зрозумілий,
Нам сонце слало свій палкий привіт,
Ми крокували боязко, несміло.
Я пам’ятаю блиск в ясних очах,
Коли за парти вперше учні сіли,
І щиру посмішку на ніжних тих вустах,
Які від шастя й хвилювання так тремтіли.
Ви нас учили жити і любити,
Робить добро, триматись завжди разом,
Не доведеться через нас Вам червоніти:
Ми стали дружним, неподільним класом.
І мудрість ту, що Ви нам прищепили
За ці чотири роки навчання,
Забути до сих пірми не посміли,
Бо це вона творила нам життя.
Тож до землі уклін Вам, люба ненько,
За ті роки, коли нас вчили жити,
Нехай від суму не болить серденько,
Ми будем щиро й вірно Вас любити.