Помилой Олександр, факультет фізичного виховання
Рейтинг:
/ 9- Подробности
- Категория: 04.2013
- Опубликовано 30.11.-0001 02:02
- Автор: Помилой Олександр
- Просмотров: 517
Знаєте, я довго не думав над тим, про що написати у цій конкурсній роботі. Бо саме ця ситуація, яку я опишу далі, дійсно потребує уваги кожного, хто має хоч якесь відношення до освіти.
Отже, існує велика кількість як індивідуальних, так і загальних проблем у молоді ВНЗ, які називаються студентами. Ці проблеми існують давно і про них вже дуже багато сказано. Я не буду їх перераховувати, а тим більше описувати чи давати поради щодо їх вирішення. Це не в моїй компетенції, тим більше, що ряд основних проблем студентства повинно вирішуватися на рівні держави. Інші, менш вагомі, можуть розглянути і частково, або в повному обсязі вирішити самі Вузи і їх викладацький склад, звичайно разом зі студентами.
Нажаль такої діяльності майже ніхто не веде. Ну й грець з ним. Здатність студента швидко адаптуватися до кривої зміни подій, допомагає йому здобувати «корочку», без якої ми в даному суспільстві фактично – ніхто. Чому «корочку»? Бо, нажаль, більшість студентів вступають до вишів несвідомо: або за вимогою батьків, або по причині фінансових факторів, або розташування самого Вузу і т.д. Звичайно студент у такому випадку швидко втрачає будь-яку мотивацію і бажання навчатися. Такі студенти здобувши диплом опиняються у рядах «армії» безробітних. В кращому випадку працюють не за профілем, а ще на таких посадах, на які не треба витрачати 5 років навчання. Виникає питання: «Навіщо наше суспільство і держава готують сторожів і охоронців, мерчендайзерів і промоутерів, кур’єрів і торгових представників з вищою освітою? Навіщо марно витрачаються гроші як батьків, так і державного бюджету?»
Я вважаю вся ця історія породжена лише одним – недосконалістю нашої системи освіти. Дитячий садок нас вчить, школа нас вчить, Вуз – теж нас вчить… в результаті ми нічого не знаємо! Це інвестиція, яка не приносить дивідендів. Ми витрачаємо 16 років нашого життя на навчання, а в заміну отримуємо тільки папірці, які щось засвідчують і все.
Ступаючи в доросле життя більшість «ламається». Вони просто існують, а не живуть. Ми знову починаємо все спочатку, і знову витрачаємо роки нашого безцінного життя на здобуття досвіду в тій чи іншій справі. Не кожен це витримує, не кожен досягає успіху. Таке життя мені не потрібне. Така освіта – тим більше.
Отже, головна проблема, про яку я хочу написати – це те, що наша система освіти не вчить нас жити, якщо можна так висловитись. Звичайно школа повинна розкривати таланти дітей, розвивати їх, формувати свідому і гармонійно розвинену особистість, приділяти набагато більше уваги професійній орієнтації та надання інформації про існуючі навчальні заклади та ринок праці. Тобто школа і батьки разом повинні готувати дитину до самостійного, свідомого і бажаного вибору майбутньої професії чи сфери діяльності, а забезпечити цей процес повинна держава.
Тепер розглянемо, як повинні організувати свою діяльність Вузи. На даному етапі в роботі вищих навчальних закладів є багато недоліків. Я знову ж не говорю про корупцію. По-перше наші вузи дають забагато інформації, яка в принципі в конкретній професії не знадобиться. Я маю на увазі те, що з поміж профільних предметів ми вивчаємо і загальні дисципліни. Це чудово, що ми будемо загально освіченими людьми, але це навантаження недоречне, бо час затрачений на їх «штурмування» можна було б використати на підготовку до більш потрібних дисциплін, які визначають наш професіоналізм відповідно до спеціальності. По-друге, я не розумію викладачів, які користуючись тим, що приблизно 40% інформації студенти повинні шукати самі, почали давати великі списки літературних джерел на самоопрацювання. Все було б нормально, якби не та обставина, що при підготовці до семінару обов’язково потрібно всі ці джерела опрацювати. Скажіть мені будь-ласка, чи може студент опрацювати тисячі сторінок літератури, якщо таке завдання ставлять більшість викладачів одночасно. Це абсурд. Студент думає: « Ага щас!», - наслідок – студента немає на парі. І взагалі, викладачам варто переглянути свою позицію щодо відносин із студентами: якщо ви, шановні викладачі, займаєте дану посаду, то це не дає вам права, щоб принижувати, мстити та зверхньо ставитися до студентів. Ви користуєтесь на лекціях літературою і роздрукованим матеріалом, то чому нам забороняєте таким користуватися на семінарах. По-третє діяльність всіх учасників навчального процесу вузу повинна бути зорієнтована, не на нікому не потрібне заучування та переказування матеріалу, а на розвиток креативного мислення майбутніх спеціалістів, які будуть здатні організувати свою діяльність таким чином, що їх успіх приноситиме користь як їм самим, так і державі і суспільству в цілому.
Вузи повинні бути націлені не на «штампування» людей з дипломом. Вузи зобов’язані готувати креативних, вмотивованих, самостійних людей, шляхом кардинальної перебудови навчального процесу із запровадженням технології практичної діяльності. Тобто більшість часу, проведеного студентами у ВНЗ, повинно бути затрачено на вирішення проблемних ситуацій, безпосередньо зв’язаних з майбутньою професійною діяльністю. Студент має здобувати досвід правильного, вигідного та точного прийняття рішення. Студент мусить навчитися думати, аналізувати ситуацію та робити висновки, а не просто дублювати написане в книжках.
Вирішення проблеми того, що наша українська система освіти повинна готувати креативних особистостей, а вищі навчальні заклади до всього цього прикріплять надання їм практичного досвіду, то виграють всі. З’явиться новий тип людей, які знатимуть чого вони хочуть і на що вони здатні. Саме за таких випускників будуть «битися» найкращі компанії. Саме такі випускники знатимуть як реалізуватися в житті, навіть якщо немає місця роботи за спеціальністю. І нарешті, саме такі випускники здатні розвиватися самі і розвивати нашу неньку Україну!