Кобець Наталія ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, Інститут історії
Рейтинг:
/ 112- Подробности
- Категория: 02.2015 (День закоханих)
- Создано 08.02.2015 18:10
- Опубликовано 08.02.2015 18:10
- Автор: Кобець Наталія
- Просмотров: 632
Коли був вечір й падав ніжний сніг,
Коли всі зорі тихі в онімінні,
Коли лунав прозорий дивний сміх,
Коли йшла постать в "зимнім мерехтінні".
Тоді дві долі різні об`єднались
Навіщо й як ніхто не зна,
І тільки пані ,як тоді сказали,
В " зимовім мерехтінні" біля них пройшла .
Бігло життя й швідкі потоки часу,
Змінились люди й світ старішим став ,
Але панянку бачили щоразу,
Й дехто все таки наважився, спитав:
- Навіщо долі, Вам, єднати?
-Й невже свого життя нема?
-Чи не набридло світом шкандибати?
Спочить би вам, зовсі вже стара.
Стояла пані в "зимнім мерехтінні",
Мовчала довго й падала сльоза,
Потім, раптом, як в прозрінні,
Мовила такі слова:
-Якби не я - світу б не було,
- Якби не люди і мене не стало б,
- Прошла я крізь вікі ,
і далі тихо шкандибаю.
- Бо кохання - ціла вічність,
Й меж нема , його не осягнуть,
Не зрозуміти всю його величність,
Кохання - то життя, прошу, Вас, бережіть!