Ременюк Вікторія, ЧНТУ, факультет соціальної роботи
Рейтинг:
/ 111- Подробности
- Категория: 02.2015 (День закоханих)
- Создано 06.02.2015 22:40
- Опубликовано 06.02.2015 22:40
- Автор: Ременюк Вікторія
- Просмотров: 407
Любов як вільний птах
Любов – це вільний птах, якого не можливо впіймати та насильно лишити у своїх руках, приручити, примусити, зачинити… Для того, щоб він був поруч потрібна лише взаємна згода! Більшість з нас хоча б раз в житті переживали відчуття відторгнення та чекали взаємних почуттів від того, кому насправді байдуже… Це дуже боляче і саме в цьому і є негативна сторона «кохання»! Та коли ми зустрічаємо людину, любов якої ми відчуваємо душею та серцем, а не лише на словах, то ввесь світ перевертається з ніг на голову, все життя змінюється! Небеса вирішили не зважати на її прохання та побажання і одного зимового вечора познайомили з юнаком, який, на перший погляд, був повною протилежністю для неї. Цим стосункам, напевно, судилось бути складними та пройти важкий шлях випробувань на вірність, на відстань, на взаємність… Але все так добре починалось, що її романтична та ніжна душа вже подумки розтанула у його обіймах… Заради цього чоловіка вона залишила в минулому свою гордість, свої амбіції, принципи, норовливий характер, адже вважала, що це і є її друга половинка, котра назавжди залишиться поруч. Та це був лише початок! Все вирішив момент, коли закохана дівчина вперше за все своє життя наважилась зі щирим серце відкрити свої почуття і її уста тихо прошепотіли – «я люблю тебе»… Та у відповідь вона почула лише болючу тишу, котра примушувала тремтіти від страху та сорому! І ще довго картала і мучила себе думками про невірний крок. Йому не потрібні були її почуття, а їй – страждання від не отриманої взаємності. Та не можливо, одного разу покохавши, розлюбити назавжди! Це викарбовано на серці, у самій глибині душі, там, де нікому не видно!
«Розірвали, розділили неділиме ціле.
Розтоптали душу і серце полонили.
Так боліло, так щеміло…
І думки мої в повітрі димом підіймались… задихаюсь, помираю… вже не відчуваю…
Наодинці залишаюсь, а далі пустота і темно…
Я не вірю! Я не вірю!
Очі відкриваю, поринаю в тишу, слухаю її.
Пережити неможливо і забути важко.
А самотність обіймає холодними руками, обливає серце ключовими сльозами.
Не побачу більше щасливих світанків… помутніло… все навколо безбарвне, темно-сіре, чуже і таке далеке…
Вже не поруч, але на іншому кінці хиткої титяви.
Я не зможу змінити це змарніле життя, бо я ним не живу, просто збоку керую,
І так часто роблю я круті віражі, необдумані кроки у цьому житті.
І горять мої крила, гине світла душа… І тече в моїх жилах кров вже не та…
Прокотилась щокою гаряча сльоза, запалила у серці полум’я болю.
Більше очі мої не засяють ніколи і нікому вже більше не скажу я тих слів!
Не повірю нікому, не відкрию я серця! І не стану я сенсом чийогось життя!..» - кожного дня промовляло її пошматоване та омите сльозами серце! Для нього зовсім скоро стало незвичним не відчувати її присутності, турботи, видавалось диким і незрозумілим відчуття потреби в ній… Саме після усвідомлення ВТРАТИ того, що було таким близьким та «твоїм» і приходить розуміння того, ЧИМ воно для тебе є! Іноді не пізно повернутись в минуле та виправити той не вірний, згубний крок, котрий примушує страждати обох! Головне довіритись своєму серцю, а воно ніколи не обманює! І ось так і почався новий етап їхнього життя. Життя, котре стартувало із правди, щирості, а головне – зі взаємності! Немає справжньої любові, котра не пройшла б складний та тернистий шлях випробувань! Повідати солодкий та п’янкий смак кохання зможуть лише ті, для кого не страшні будуть перепони на шляху до своєї долі, хто ладен жертвувати собою заради іншого, хто не боятиметься відкрити своє серце! Впіймати свого птаха під ім’ям «любов» вдається тим, чиї почуття щирі і взаємні! А щасливим, котрі люблять, варто завжди цінувати свій вибір і берегти, як найдорогоцінніший у всьому світі скарб – своє кохання!