Ільєва Ольга, факультет початкового навчання
Рейтинг:
/ 20- Подробности
- Категория: 04.2013
- Опубликовано 29.03.2013 10:42
- Автор: Ільєва Ольга
- Просмотров: 529
З самого дитинства я мріяла лише про одне – бути вчителем. А ще мріяла стати студентом Кам’янець-Подільського педагогічного університету ім.Огієнка. Та доля мені всміхнулась, впровадження ЗНО дало можливість одночасно подавати документи в різні університети. Перший для подачі документів я обрала університет ім. Огієнка – гарне місто-заповідник, історична прекрасна будівля, пам’ятники історії, все це мене тішило. Та коли приїхала в місто Чернігів, яке, до речі, красою і історією не поступається Кам’янцю-Подільському, і прийшла до нашого університету, то, хоч тут будівля сучасна і в зовнішньому вигляді нічого особливого, та відкривши двері і переступивши поріг університету на мене вдарила така хвиля позитиву, що повернувшись до мами я їй одразу сказала: «Я звідси нікуди не піду, я хочу бути тут!»
Мене вразила привітність декана який приділив мені трішки уваги, дорогою до Києва я повторювала мамі лише одне : «Навіть як пройду в Києві, я залишусь в Чернігові». Ну і після творчого конкурсу всі дні я проводила біля комп’ютера, слідкуючи пройду чи ні. Дізнавшись що я зі статусу абітурієнта перейшла до статусу студента та ще й ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка, радості не було меж, я була найщасливіша у світі. І на сьогоднішній день я не розчарувалась в університеті, а навпаки - я щаслива, я горджуся що тут навчаюся.
Всі ми знаємо що досконалості і ідеальності в усьому важко досягти. Нашому університету теж трішки бракує до досконалості і ідеальності. І я б хотіла запропонувати свої ідеї, свої погляди.
Як на мою думку, викладацький склад дуже гарний. Але я, як майбутній вчитель молодших класів та музики, перш за все хотіла б побільше практики, щоб бути спеціалістом, майстром своєї справи. Мені хотілося б, щоб більше часу виділяли на музику, так як ми майбутні вчителі музики.
А ще одне болюче питання – то студентське дозвілля , хоч у нас багато лекцій, семінарів, домашніх завдань, але, попри все, хотілося щоб життя в гуртожитку вирувало. Хотілося вечорів, які б могли нагадувати українські традиції, вечорів, які прививали любов до Землі, до Батьківщини, щоб були історичні, драматичні гуртки, фольклорні вечори, конкурси талантів. Хто його знає, можливо серед нас заховався геній, нерозкритий в чомусь талант, а ми цього і не помічаємо.
Не дивлячись на нашу зайнятість, ми б знайшли час на таке дозвілля, тому що ми є молоді, сильні, енергійні, маємо багато ідей, ентузіазму, натхнення і саме головне – бажання. Бажання жити , радіти і насолоджуватись студентським життям.
Швидко пролетіли два роки, непомітно як і за плечима залишиться студентське життя. Переступимо поріг університету в інший бік і вже з дипломами на руках вирушимо у самостійний шлях. І час від часу закрадається страх, чи зможу одержати роботу по спеціальності, чи гідно вона буде оплачуватися, чи життя не заставить через малу зарплату, чи брак робочих місць, шукати іншу???
Для мене то є найстрашніше. Адже я вчуся на вчителя і дуже хочу ним працювати . Хочу на всі 100% використати свій здобутий досвід, хочу серце відати дітям, донести знання, передати учням. Я мрію, щоб в майбутньому наша країна відзначалася високим рівнем інтелекту, порядності, моральних якостей.
На сьогоднішній день експерти , вчені дають свої висновки: «Французька мова – найкраща , німці – найвідповідальніші, австрійці – найдобріші, євреї – мудріші, японці – освіченіші, і так далі».
Я мрію… Я хочу… Я вірю, що прийде такий час, коли Україна з усіх цих якостей займе перше місце. І я буду радіти, надіятись, що в цих досягненнях є доля моєї праці. Бо все починається зі школи, з вчителя. Адже школа є в усьому фундаментом, основою із основ.