Черниговский студенческий портал

Сучасний світ, як небо зорями, пересипаний різноманітними професіями. Суспільство розвивається й вимагає швидкого оновлення робочої бази. З`являються нові й нові спеціальності. Проте серед цієї метушні й постійного руху є чимало важливих, незмінних та перевірених часом. Серед таких і вчителювання.

Тож хто такий учитель? Просто одна з багатьох професій? НІ. Особисто я вважаю, що це покликання. Учитель – то месія, духовний наставник, який має добре серце й безрозмірну душу. Адже за час роботи через серце вчителя  проходять сотні, тисячі дітей, які беруть звідти маленьку частинку,натомість залишаючи вічний відбиток в душі.

А ви ж бо згадайте, як вперше пішли до школи. Малі й необачні з великим портфелем та здивованими очима вже крокували у країну знань. І як то, мабуть, не просто підібрати до кожного із тих малюків ключики довіри та порозуміння. І не дарма перша вчителька саме жінка, а не чоловік. Адже лише жінка здатна дати малим розбишакам тепло, материнську турботу й прихисток. Перша вчителька навчає діточок людяності, доброти, поваги та віри в себе. Це людина з відкритим серцем і люб’язною посмішкою, це та, хто завжди надасть допомогу, вислухає й заспокоїть.

Потім ми йдемо до старшої школи. З сумом та сльозами на очах прощаємося з такою вже рідною  тобі людиною – першою вчителькою.
Обіцянки, що ніколи не забудемо. Будемо навідуватись та довічно берегти в серці. Сльози. Ласкава посмішка  вчительки. І ось її рука, така лагідна й ніжна, втирає кожному сльози, кожного голубить і промовляє, що теж завжди пам’ятатиме і буде любити вічно.

Ми залишаємо стіни початкової школи й  любу вчительку. У нас починається інший період шкільного життя. В очікування нового й незвичайного затамовує подих. Проте можна лиш уявити біль вчительки. Діти, з якими вона провела чотири незабутні і вже, здається ,такі короткі роки, з  якими встигла зріднитись, ніколи більше не сидітимуть за її партами. Це як дитину в матері відібрати. Та не одну, а відразу тридцять…

Старша ж школа  вже поступово готує нас до дорослого,самостійного життя. І новим вчителям однозначно не легко. Вони мають поєднати в собі відразу декілька граней й стати прикладом для наслідування. І в цей період часу саме школа відіграє особливу роль у формуванні нас як особистостей. Учителям, окрім спеціалістів в області певного предмету , потрібно стати ще й психологами. Адже, як відомо, підлітковий період у дітей зазвичай супроводжується  непростими проблемами у спілкуванні, самовизначенні та інших аспектах їх життя. І нерідко вчителю доводиться шукати вирішення цих питань.
 
І лише завдяки безкорисливій та нелегкій праці педагогів з малих дітей можуть вирости великі люди. Завдяки їхній відкритості  та відданості своїй справі зі шкільних стін виходять сильні та підготовлені до дорослого життя люди. А ми, в свою чергу, маємо віддати їм належне за зіпсовані нерви та недоспані ночі.

Особисто я дуже вдячна своїм учителям. Я вже випускниця й хочу зазначити, що школа відіграла величезну роль у моєму житті. Ті, люди, які працюють в Гончарівській гімназії , усі без виключення, віддають нам частинки свої душ. І впевнена, що буду з вдячністю згадувати шкільні роки. Зараз, навчаючись в одинадцятому класі, мені так хочеться продовжити ці останні миті перебування в школі. Хочеться довше побути з тими, хто робив для нас все, що було в силах і , навіть, більше, щоб ми, мов маленькі пташенята, які вже здобули тендітні крила знань, змогли легко піднятися в небо дорослого життя і впевнено та вільно летіти до щасливого майбуття.

Учитель - то Божий янгол, що спустився на землю з великою місією – «просвітити» землян. Учитель – то будівельник, який обачно викладає цеглинку за цеглинкою , закладаючи міцну будівлю.

І я сподіваюсь, що в майбутньому ця професія не втратить своєї актуальності. Адже за відсутності цієї спеціальності неможливе становлення та загальний розвиток суспільства.