Іван Шевченко, ЧНТУ

Рейтинг:   / 11
ПлохоОтлично 

Герой «А»

Тільки уявіть - Чернігівщина втратила більше півсотні мужніх молодиків, а ті, хто повернулися додому - бажають хоча б на мить забути пекло «градів». Тому я пропоную вам три справжні міні-історії Героїв «А» без імен, проте з натяком.

Хто такий Герой «А»?

Це – всі, хто поїхав в зону «А»ТО за власним бажанням! Це – всі, хто там був і став патріотом! Це – ті, хто вже не повернеться живим…

Перша сюжетна лінія відома багатьом, бо ця людина зробила чимало для міста. Герой «А» рив окопи тоді, коли його дружина-породілля плакала чи то від щастя, що народила хлопчика, чи то від горя, що його, можливо, колись забере війна, або він не дочекається свого батька. Проте «А» з 13-го батальйону - мужній. Він воює без бронежилета. Такі часи.

Але у цього героя інші плани на життя! Він хоче зупинити війну не кулею, а дипломатією, тому вже зараз пише листи від руки чернігівцям. Я отримав цей лист, я почув його!

Другий Герой «А» йде добровольцем, бо так треба. Так вимагає Батьківщина, так вимагає совість. І нехай мати плаче, а батько-військовий благословляє. Нехай Батька не візьмуть через вік, проте син не зможе сидіти вдома, чекаючи, коли його країну захистить якийсь інший дядько, що буде мати гарний бронежилет.

Так. Бронежилет. Його наявність ще не гарантія, що можна залишитись живим. Вклонімося перед 26-річним Героєм «А», якого не змогла вберегти ця дивна деталь амуніції. Зрозуміти смак полину на душі зможе тільки той, хто подивився в очі матері того дня біля Церкви Святого Миколая. Для поховання доля обрала саме день останньої переддипломної сесії. Країна втратила сина, країна втратила батька, чоловіка… майбутнього правозахисника.

Історія третього героя начебто мені зовсім близька. Колись, ще в безтурботному дитинстві, подружка моєї сестри кохала майбутнього Героя «А». Так, це було щось на зразок першого кохання. Проте це пусті балачки у порівнянні з тим, що на час фатальної миті, що йменується СМЕРТЬ – він виріс, у нього вже була дружина та маленька дитина. А тепер учні його школи складають про Героя вірші. Вони холонуть душу, перетворюють серце на лід, коли римовані рядки торкаються його дитини, тепер вже напівсироти.

Важко. В цей час бігають мурахи по тілу – наче шепочуть души тих солдат, що полягли на сході. Кожного слід пам’ятати! Досить перетворювати трагедію на статистику! Не слід замислюватися лише над кількістю, пам’ятайте кожного! Пам’ятайте обличчя – щоб писати портрети на їх честь, пам’ятайте їх історії, щоб переповідати своїм дітям, пам’ятайте їх очі, щоб знати смак свободи та патріотизму, просто пам’ятайте…

Дополнительная информация