Лілія Акуленко, ЧНТУ

Рейтинг:   / 58
ПлохоОтлично 

Хто осмислено спрямовується заради добра в небезпеку і не боїться її, той мужній, і в цьому мужність.

Арістотель

Початок антитерористичної операції – найважче випробування для української держави в роки її незалежності. Це найтрагічніший період для України в наш час. Те, що люди з честю та мужністю намагаються пройти це випробування – не втратити свою гідність та захистити свою Батьківщину – найвеличніший подвиг. Здатність вчинити подвиг – одна з найважливіших якостей людини. Щоб здійснити подвиг, людині потрібно кинути виклик долі, забути про страх і заглянути в очі смерті.

Юркові було лише 22. Він був звичайним хлопчиною, працював водієм-санітаром у військовій частині «Десна» на Чернігівщині, був одружений і виховував з коханою дружиною свого первістка. Життя тільки почало буяти в усій красі, кожен день був наповнений прозорим людським щастям, кожна хвилина була на вагу золота і здавалося, що не буде кінця-краю цій чарівній миті. Але заполонили чорні хмари небо Юркового щастя – у двері постукала війна. Хлопець ще не зовсім усвідомлював, що його чекає за цим крутим поворотом долі, не розумів до останнього, що його мирне, щасливе життя закінчилось.

Відтепер – 51 бригада – його нова сім’я. Дні були немов місяці, наповнені небезпекою, втратами і жагою до життя, до перемоги.

У зоні АТО життя здавалося таким нікчемним та мізерним, що лише один невірний крок і все втрачено. У такі моменти  розумієш, яким же щасливим було твоє життя, поки ти не опинився в котлі війни, поки ти не потрапив живим до пекла, де течуть ріки крові і ворог не знає пощади.

Юркові було що втрачати: його вдома чекали мати, кохана дружина і маленький синочок. Він не міг просто так здатися, як не змогла б кожна мужня людина, і боровся до кінця разом зі своєю бригадою, зі своїми бойовими товаришами.

Щодня обстріли із «Градів», провокації та напади, щодня  втома й втрати, щодня в потилицю дихала смерть, щодня він подумки прощався з усіма, кожен день був як останній.                                                            

Та навіть і у гірку годину знайдеться маленька приємна хвилина. Такими хвилинами для нього були розмови з однополчанами, спогади про щасливі моменти життя, дорогих людей, анекдоти, воєнні пісні. Все це допомагало прикрасити жахливі дні війни та якось розрадити їх серця. І була та велетенська сила, яка змушувала кожного щораз підніматися. і йти далі, це були такі рідні, просякнуті теплом та надією листи. Для кожного солдата, лист значив щось своє: хтось з нетерпінням чекав і він додавав снаги йти далі, а хтось боявся, що наступного листа він вже ніколи не зможе отримати.   Стомлені, розчаровані, не нарікаючи на долю, бійці виявляли незвичайну мужність і відвагу, вистояли не один бій, побачили сотні смертей, зазнали біль утрат і тугу за рідними, здолали тисячі небезпек, захищаючи свою Вітчизну. А по дорозі додому, в душі кожного з них бриніла лиш молитва про закінчення цієї братовбивчої війни, про повернення до матерів, синів і дочок, і про нове спокійне та мирне життя в нашій українській великій родині.

Юрко повернувся нещодавно додому, як і частина його маленької фронтової сім’ї – 51 бригади. У цього юного хлопчини, який став мужнім воїном, залишиться на все життя душевна рана, яка буде кровити ще багато років та туга за тими побратимами, які віддали своє молоде квітуче життя за нашу омріяну незалежність, за щасливе життя. 

Антитерористична операція назавжди змінила Юрка, як мабуть і кожного громадянина нашої України. Пережиті події посіяли в його серці зернинку надії на нове життя, і в цьому житті є місце для неї та мудрих дій, які до нього приведуть; є місце відповідальності за себе та свій народ; є місце любові до своєї сім’ї та неньки - України.

Відтепер Юрко добре засвоїв урок, що у війні нема переможців, бо війна, як говорить українське прислів’я, людей їсть та кров’ю запиває. І він, не вагаючись, віддасть своє життя за свій народ, за рідну Україну.

Дополнительная информация