Черниговский студенческий портал

Що найголовніше було в моєму житті?
Без роздумувань відповідаю: любов до дітей.
(В.А. Сухомлинський)

Кожна людина проходить через руки вчителя. Йдуть роки, міняються покоління, змінюється життя, яке ставить перед нами свої вимоги.

Вчитель завжди попереду. Він - відкривач світу ідей, постійно вдосконалює свою майстерність, користуючись сучасними технологіями, вчить нас здобувати знання.

Але все ж таки з плином років залишається щось незмінним у професії педагога. Оте «щось» викликає блиск у наших очах, заставляє радісно тріпотіти серце, ми душею тягнемося до цього вчителя. Предмет стає улюбленим, бо його веде улюблений вчитель. Оте «щось» - це любов до дітей. Можна навчитися всьому, але не можна навчитися любити дітей. Це внутрішня потреба людини віддавати себе учням. Це покликання. Недарма побутує вислів: «Вчитель – професія від Бога. Усі інші – від учителя». Тільки люблячий педагог буде терпіти наші слабкості, розуміти причини наших пустощів, проникати у світ наших думок, поважати наші мрії і переживання. В.Сухомлинський писав: «Тільки той стане справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що він сам був дитиною».

Рівень знань майбутніх школярів буде вищим від рівня знань сучасників. Цьому сприяє розвиток науки, комп’ютеризація, нові технології викладання предмету. Але любов до дітей, справедливість і вимогливість, врівноваженість і почуття власної гідності, висока професійна майстерність – це якості вчителя минулих років, вчителя теперішнього і майбутнього.

Стати педагогом я мрію з першого класу. Це моя улюблена вчителька початкових класів Ольга Василівна Євтушенко повела мене в яскраву подорож у світ знань, цікаву, захоплюючу. А вдома я проводила уроки для своїх ляльок та ведмедів, наслідуючи повністю, в чому могла, Ольгу Василівну. У старших класах я йшла в своїх мріях за Тамарою Миколаївною Литвиненко, вчителькою української мови та літератури. Тільки такі педагоги «ліплять» майбутніх інженерів, лікарів, письменників.

Я буду вчителем майбутнього! Я донесу до дитячих сердець невичерпні багатства рідної мови, чудову музику українського слова. Ще В. Сухомлинський писав, що «без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури».

І коли хоч для однієї дитини, хай хоч на уроках зі своїми ляльками, я стану взірцем для наслідування, для мене це буде наймиліший спів мого серця, сповнений радістю за плоди своєї праці.